Кременчуцький фаховий коледж
транспортної інфраструктури та технологій

 

ІСТОРІЯ КРЕМЕНЧУЦЬКОГО ФАХОВОГО КОЛЕДЖУ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ТЕХНОЛОГІЙ  


 

 

013 Бурхливий економічний розвиток українських земель після реформ другої половини ХІХ століття викликав гостру нестачу технічних кадрів у різних галузях промисловості та на транспорті. У 1878 році у зв’язку з потребами Харківсько-Миколаївської залізниці Крюківським товариством у приватному порядку було засноване Кременчуцьке технічне залізничне училище, що стало першим навчальним закладом даного типу у регіоні. 

 Спочатку училище наймало приміщення, а з 1880 року перейшло у будинок, споруджений за рахунок училищного фонду на вул. Харчовій (тепер вул. Шевченка) № 10.

001 Училище було однокомплектним з трирічним строком навчання. Перші роки існування училища його очолював технолог І розряду Воскобойников М.Г., затверджений Міністром Шляхів Сполучення на посаду начальника училища 26 липня 1878 року. Крім начальника, до персоналу училища входило 13 вчителів і 2 майстри. Протягом трьох років вихованці вивчали предмети: шлях, рух, тяга, зв’язок, цивільне будівництво. Загальноосвітніх предметів в училищі не було. При училищі був гуртожиток на 60 вихованців. У гуртожитку сформувалися угрупування – земляцтва: полтавці, білопольці, ромоданівці, сумчани, роменчани і т. ін. Переважна більшість учнів між собою розмовляла українською мовою, хоча української грамоти ніхто не знав, вона в училищі заборонялася.

 У 1904 році закінчилося спорудження нового будинку на вулиці Ново-Олександрівській (тепер вул. Леонова, 14), куди було переведене училище.002

 В училищі існував майже військовий режим. Усе життя учнів було розписане правилами і інструкціями на казармений лад: військова муштра, форма, наглядачі, які набиралися з колишніх військовослужбовців. Викладачів вихованці повинні були вітати по-воєнному, а при зустрічі з начальником училища застигати за стійкою «струнко». Від’їзд до рідних, вихід у місто, відвідування театру, кіно дозволялося лише з письмової згоди начальника училища. Кожного ранку строєм йшли на молитву, а також у їдальню, церкву, баню, на прогулянку тощо. У взаємовідносинах учнів і викладачів не було і тіні фамільярності. Завжди була чітка грань між вихованцями і педагогами. До 1905 року звертання до учнів було на «ти»; пізніше на «ви», що суворо дотримувалося.

 Викладачами були лише чоловіки, жодної жінки не було. Навіть служителі (дядьки) – швейцари, прибиральники, кухарі – були лише чоловіки.
Виховна робота в училищі будувалася на муштрі, сліпому підкоренні, виконанні Закону Божого. Книги для читання дозволялося брати лише в бібліотеці, хоча там були лише поодинокі художні твори та підручники, які пройшли цензурну перевірку. Вихованців привчали до фізичної праці, до самообслуговування. Прибирання класів, навчальних майстерень, спальних кімнат входило в обов’язки чергових учнів. За порушення правил існували покарання: заборона прогулянок, карцер, звільнення. 

004 Цей суворий режим був порушений з призначенням у 1906 році начальником училища Дібольда Р.Р., російського німця, який викладав математику. У нього була університетська освіта і звання кандидата математичних наук. Він належав до суворих, але дуже справедливих начальників. Стриманий, проникливий, дещо відсторонений від навколишнього світу, він ніколи не кричав, не метушився, не був багатослівним, але його боялися та поважали всі: і учні і персонал.

 В училищі були організовані оркестри (духовий і струнний), драматичний та хоровий гуртки, навчалися танцювати, що вважалося дуже престижною справою. Влаштовувалися вечори, на які запрошували гостей. На уроках фізичного виховання користувалися турніком, жердиною, паралельними перекладинами. Навчали модній тоді «Сокольській гімнастиці». 005Під рахунок вголос одного з учасників робили «піраміди», спортивні фігури тощо. Почав входити в моду і футбол. У 1912 році в училищі була вже досить знана футбольна команда, яка не раз вигравала зустрічі у Кременчуцького реального училища.

 Інше ставлення було до військової підготовки, якій в навчальних закладах того часу (і особливо таких як технічне залізничне училище напівзакритого типу) приділялася дуже велика увага з боку уряду. Насувалася перша світова війна. Загроза війни вимагала підготовки військових кадрів. Для цього в училищі було створено всі умови. Зовнішньою ознакою мілітаризації була навіть форма, нагляд за правильним носінням якої був неослабний. Вже одне це, як вважали студенти, підтягувало і дисциплінувало. У 1911 році, 28 липня, в Санкт-Петербурзі відбувся Всеросійський огляд так званих «потішних військ». Це був один із заходів царського уряду, спрямований на перевірку підготовки до війни. Від Кременчуцького училища, крім взводу, була ще команда духового оркестру (23–25 осіб). Військова підготовка не послаблялася в училищі і в наступні роки. У червні 1912 року на ст. Лозова відбулося повторне тренування «потішних». А через 2 роки багато з них уже віддавали свої життя на фронтах Першої світової війни.006     

 Загалом за дореволюційний період навчальним закладом було підготовлено 1028 фахівців за спеціальністю «Паровозна тяга».

 У подальші роки свого існування навчальний заклад декілька разів змінював свою назву і статус. У 1907 році Кременчуцьке технічне залізничне училище перейменовано у Кременчуцький технікум механічної спеціальності, а з 1925 року він став Кременчуцькою технічною школою механічної спеціальності. У 1931 році технічній школі знов було повернуто статус технікума у якому він і проіснував до 2013 року.
Під час Другої світової війни, з 1941 по 1943 рік, технікум працював в евакуації у російському місті Тамбов. Після визволенням Кременчука від німецько-фашистських загарбників навчальний заклад повертається до рідного міста і проводить підготовку кадрів за двома спеціальностями ‒ «Паровозне господарство» і «Вагонне господарство».

     З перших днів після свого створення і до сьогодення технікум був і залишається суто технічним залізничним навчальним закладом, який пройшов величезний шлях свого становлення і вдосконалення.
Серед випускників технікуму довоєнного та післявоєнного часу Герої Радянського Союзу: Прокопенко Георгій Миколайович (1943 рік) та Марченко Федір Іларіонович (1946 рік), Герої Соціалістичної праці: Кривонос Петро Федорович (1943 рік), Даниленко Костянтин Іванович (1943 рік), Камірний Василь Гнатович (1959 рік), Шаповал Надія Семенівна (1960 рік), Приймак Степан Максимович (1971 рік), а також, 66 почесних залізничників.
     У 2014 році Кременчуцький залізничний технікум було перейменовано в Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури, а з 2021  Кременчуцький фаховий коледж транспортної інфраструктури та технологійЗагалом, за понад 140-річну історію свого існування навчальний заклад підготував більше 18000 висококваліфікованих фахівців для залізничного транспорту.

012

1878-2024 © КрКТI